Гомоніло літо голосом пташиним
Опадали квіти з буйної шипшини
Вів козак до гаю дівчину Ірину
По зеленім плаю, повз рясну долину
Вистилив стежину пелюстками ружі
І веде Ірину по зеленім лузі

Ти моє серденько світле джерело
Промовляв тихенько:
«Ангел, божество, ти — дівчина лада
Щастячко з гори, ти моя розрада
Крапелька роси»

Ти моя кохана сонце і світанок
Ти моя жадана, теплий літній ранок
Розмовляли двоє, а вона сміялась
Гілочками хвої, личко затуляла

Ти моя кохана сонце і світанок
Ти моя жадана, теплий літній ранок
Розмовляли двоє, а вона сміялась
Гілочками хвої, личко затуляла

День спадав до ночі, поволі догоряв
Він дивився в очі, вуста цілував

Ти моя кохана сонце і світанок
Ти моя жадана, теплий літній ранок
Вогник ваю тліє падає роса
Серце юне гріє плетена коса